| Непомітно летять роки. Лише вчора ми безтурботно гралися в хованки, а сьогодні - дорослі з безліччю проблем, вирішувати які нас ні школа, ні інститут не навчили. Що ж робити, коли у вирії проблем ти не помічаєш найголовнішого – своїх рідних, друзів. Роздратування, агресивність та байдужість стають першими ворогами щасливого сімейного життя. Звичайно любов та розуміння, бажання підтримати рятують родини, та чи на довго? Девізами життя у таких родинах стають слова: «Скоро все зміниться на краще, потрібно лише трохи почекати», але це «трохи» часто триває роками.
А в цей час дитина дивиться на стосунки батьків, їх поведінку, шляхи вирішення проблем та запам’ятовує, щоб потім повторити, але вже в своїй родині. Нажаль, діти рідко фільтрують отриману інформацію правильно, часто вони помічають для себе те, чого найбільше. Слова, які кажуть батьки найчастіше, повторюють своїм дітям: «Тому що я так сказав», «Це не обговорюється», «Без грошей ти – ніхто». Задумайтесь над тим, що ви кажете своїм друзям чи рідним, коли впевнені, що діти вас не чують, які вислови найчастіше говорите – саме вони стануть «золотим» правилом для ваших дітей.
Після чергових проблем з дитиною, ви часто говорите: «І в кого ж ти такий?». Після тривалих виховних бесід син чи донька чинять прямо протилежно. Чому? Можливо, Ви робите не так, як вчите. Повчаючи дитину не брехати, ви говорите: «Скажи, що мене не має вдома, тому що я не хочу говорити з …». І схожих випадків безліч. У сприйнятті дитини формується установка – «інколи брехати можна, якщо ситуація цього вимагає», але визначення, яка саме ситуація вимагає – дуже суб’єктивне. І вже у підлітковому віці у дитини безліч таємниць, брехати легше, простіше. Батьки чують те, що хочуть, а діти мовчать про свої проблеми. І здавалося б, усі щасливі. Але чи справді це так? Нехай кожен дасть відповідь на запитання сам.
|